§§ 26-27. Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях

За цим параграфом ви зможете:

• визначати особливості розвитку українського руху в Галичині на початку XX ст.;
• пояснювати, як відбувалася боротьба за український університет у Галичині, загальне виборче право й реформу крайового статуту;
• характеризувати діяльність галицьких москвофілів;
• пояснювати зміст ідеї сепаратизму, що виникла в українському русі напередодні Першої світової війни;
• характеризувати український рух на Буковині та Закарпатті.

• 1. Якими були основні течії суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.? 2. Як розгортався український національний рух у Західній Україні в цей період? 3. Як утворилися українські політичні партії в Галичині?

1. Особливості розвитку українського руху в Галичині на початку XX ст.

На початку XX ст. в Австро-Угорській імперії значно активізувалося суспільно-політичне життя. У різних регіонах загострювалися суперечки про необхідність реформування її державного устрою, виникли невідомі раніше політичні об’єднання, з’являлися нові лідери з власним баченням розв’язання проблем. Для суспільно-політичного життя Галичини визначальним залишалося польсько-українське протистояння. Діячі польського руху, борючись за відродження своєї державності, фактично ігнорували права українців. Однак на початку XX ст. залишати поза увагою український рух у Галичині було вже неможливо. Завдяки діяльності українських політичних партій, громадських організацій, культурно-освітніх товариств тощо із пригнобленої безправної селянської маси сформувалося свідоме своїх політичних інтересів українство. Це спричинило зміну в співвідношенні сил між поляками та українцями у Галичині. Хоча перші й надалі утримували владу в краї, українці значно перевищували їх свідомістю та згуртованістю. Завдяки цьому українські діячі розгорнули боротьбу за здобуття нових політичних прав для українців. Політична боротьба поєднувалась із соціальними протестами галицьких селян і робітників. Водночас розгорталася робота з організації українського національного життя: стабільно діяла мережа освітніх, культурних, наукових установ, кооперативів тощо.

Вагомі досягнення українського руху в Галичині щодо обстоювання національних здобутків українців наприкінці XIX — на початку XX ст. свідчили про набуття ним загальноукраїнського характеру. Внаслідок цього тогочасні українські діячі вважали Галичину «українським П’ємонтом».

На початку XX ст. українсько-польські відносини в Галичині загострилися. Протистояння викликали насамперед селянське питання, боротьба за університет, проведення виборчої реформи і надання українським землям автономії у складі Австро-Угорщини.

• Які завдання перед собою ставив український рух у Галичині?

2. Активізація українського руху в Галичині на початку XX ст.

У 1900 р. українські громадські діячі провели в Галичині й Буковині численні народні віча під гаслами поділу Галичини на польську та українську частини і приєднання до останньої українських земель Буковини. Так, на студентському вічі у Львові 14 липня 1900 р. тодішній студент, а згодом визначний громадський діяч Лонґін Цегельський виголосив програмну заяву: «Залишається одне: створити свій власний державний організм, свою власну незалежну самостійну українську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом... Тільки в такій державі, тільки в самостійній Україні зможе відповідно зажити наша нація». Прагнучи досягти підтримки цієї ідеї, українські громадські діячі йшли до сіл. Допомагаючи українським селянам боротися за свої права, вони водночас сприяли усвідомленню ними необхідності бути господарями на власній землі. У 1902 р. селяни, яких підтримували активісти Русько-української радикальної партії та Української національної демократичної партії (УНДП), розпочали масовий страйк у великих маєтках Східної Галичини, вимагаючи підвищення платні та впорядкування процесу еміграції. Страйк охопив близько 200 тис. селян і сільськогосподарських робітників. Керували ним місцеві осередки українських партій. Завдяки цьому страйк набув водночас характеру соціального й національного протесту. Перелякані польські поміщики намагалися забезпечити підтримку польської громадськості Галичини поширенням націоналістичних закликів: «Українці хочуть витіснити нас із спадкових земель!». Проте страйкарі, незважаючи на ці заклики та сотні арештів, трималися. Зрештою, поміщики поступилися й задовольнили більшість вимог протестувальників.

Лонґін Цегельський

• Коли відбувся масовий селянський страйк у Галичині? У чому його особливість?

3. Боротьба за український університет

Боротьба за український університет стала важливим питанням для Галичини. Австрійська влада у 1871 р. дозволила замінити у Львівському університеті німецьку мову викладання на польську або українську. Оскільки рішення про це приймали викладачі університету, більшість з яких становили поляки, то цей навчальний заклад перейшов на польську мову викладання. Протести студентів-українців та української громадськості щодо цього ігнорували.

За підтримки українських політичних партій краю студенти розгорнули боротьбу за створення у Львові українського університету. 8 жовтня 1901 р. відбулося академічне віче, на якому поряд зі студентами, які висловлювали таку вимогу, був присутній М. Грушевський. Це віче започаткувало серію політичних демонстрацій на підтримку українського університету. Справа набула розголосу. Голова УНДП, посол австрійського парламенту Юліан Романчук 19 листопада 1901 р. вніс на розгляд палати депутатів резолюцію щодо заснування у Львові українського університету. Водночас у Львові близько 440 студентів-українців оголосили бойкот Львівському університету, подали заяви на вихід із нього та виїхали продовжувати навчання до Відня, Праги і Кракова. Акція привернула увагу громадськості краю до цієї проблеми. Проте поляки поступатися українцям не бажали. Міська рада Львова навіть закликала польську молодь силою не допустити заснування українського університету. Польські студенти створювали «боївки», які нападали на студентів-українців. Останні у відповідь організовували власну самооборону. У липні 1910 р. під час чергової збройної сутички загинув один із лідерів українського студентського руху Адам Коцко.

Юліан Романчук

Адам Коцко

Віденський уряд, намагаючись розв’язати конфлікту Галичині, в 1912 р. надіслав інструкції до адміністрації краю, вимагаючи не допускати різного ставлення до поляків та українців. Були значно збільшені грошові видатки на культурні й господарські потреби українців Галичини. Уряд зобов’язався запровадити українську мову в навчальний процес Львівського університету та діяльність державних установ краю. До 1916 р. у Львові для українців мав бути збудований окремий університет.

• Яку акцію вчинили в 1902 р. студенти-українці Львівського університету?

4. Боротьба за загальне виборче право та реформу крайового статуту

Галицькі народовці закликали українців краю боролися за введення загального виборчого права. Завдяки цьому вони змогли би здобути представництво в австрійському парламенті та крайовому сеймі, відповідне до своєї кількості у складі населення. 22 січня 1906 р. австрійський імператор Франц-Йосиф зустрівся з делегацією під орудою галицьким греко-католицького митрополита Андрея Шептицького, учасники якої звернулися до нього з проханням про зміни у виборчому законодавстві для населення краю. На підтримку цих вимог у Львові 2 лютого 1906 р. відбулося народне віче, в якому взяли участь близько 50 тис. осіб.

У січні 1867 р. австрійська влада реформувала систему виборів до парламенту держави: у країні вперше запроваджували загальне й рівне виборче право. У результаті реформи на виборах у травні 1907 р. українці збільшили своє представництво в австрійському парламенті до 27 депутатів від Галичини і п’яти депутатів від Буковини. Однак польська адміністрація краю постійно переслідувала український рух у Галичині, різними способами перешкоджала українцям здійснювати своє волевиявлення на виборах. У 1908 р. під час виборів до Галицького крайового сейму здійснювали за її сприяння махінації з виборчими округами, підтасування бюлетенів у день виборів і розправи над виборцями-українцями. Так, у день голосування внаслідок жандармського побиття були поранені й навіть загиблі серед українських селян. 12 квітня 1908 р. у Львові український студент Мирослав Січинський застрелив намісника Галичини польського графа Анджея Потоцького, вважаючи його винним у цьому.

Мирослав Січинський стріляє в Анджея Потоцького. Малюнок 1908 року

У Галицькому сеймі українські депутати наполегливо боролися парламентськими методами (подання, запити, петиції, переговори, обструкції тощо) за права українців краю. Австрійська влада не бажала загострення конфлікту з українцями у Галичині, особливо в умовах наближення війни, і змусила поляків піти на поступки. 14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроєкт про реформу крайового статуту. За нею галицькі українці збільшили своє представництво до 62 місць, тобто 27 %. Це порушувало монополію поляків на владу в Галичині та відкривало для українського руху перспективи для подальшої боротьби за поділ краю на польську й українську частини. Однак реформу сейму так і не було здійснено, оскільки через кілька місяців розпочалася Перша світова війна.

• Хто очолював делегацію українців Галичини, яка в 1906 р. звернулася до імператора з проханням змінити у краї виборче законодавство?

• З якою метою у 1908 р. український студент Мирослав Січинський здійснив терористичний акт?

5. Діяльність організацій «Сокіл» та «Січ»

Галицькі народовці, за досвідом чехів, стали організовувати товариства для пробудження національної свідомості й національно-патріотичного виховання молоді. У 1894 р. на загальних зборах у Львові було створено перше українське фізкультурно-спортивне та протипожежне товариство «Сокіл». Завданнями товариства, за статутом, були фізичне вдосконалення його членів і культурно-просвітницькі заходи з метою виховання почуття національної єдності. Львівське товариство отримало назву «Сокіл-Батько». У 1908 р. «Сокіл» очолив Іван Боберський. У 1914 р. в Галичині й на Буковині діяли 974 осередки «Сокола», до яких належали близько 33 тис. членів.

Іван Боберський

У 1900 р. у селі Заваллє Снятинського повіту Кирило Трильовський заснував першу українську фізкультурно-спортивну організацію «Січ». Згодом організації з такою назвою виникли в інших повітах Галичини й Буковини. У 1913 р. у Галичині діяло понад 900 первинних осередків «Січі», в яких було близько 80 тис. членів. Керівники товариств наголошували на необхідності розвитку історичних традицій українського народу, сприянні патріотичному й фізичному вихованню української молоді. У 1912 р. організацію перейменували на «Український січовий союз».

Кирило Трильовський зі січовиками

У 1911 р. у Львові було утворено дитячо-молодіжну організацію «Пласт», що мала на меті виховувати українську молодь на морально-християнських засадах і розвивати в неї почуття патріотизму.

Пластуни у здвиговому поході. 1914 р.

Найбільш масовими виховними формами діяльності «Сокола», «Січі» та «Пласту» було проведення спільних сільських, повітових, крайових демонстрацій і спортивних змагань. У спортивному святі в 1914 р. у Львові брали участь близько 12 тис. членів цих трьох організацій.

• Коли виникли організації «Сокіл-Батько», «Січ», «Пласт»?

6. Ідея сепаратизму

Напередодні Першої світової війни серед діячів українського руху Галичини ширилась ідея використання можливих міжнародних воєнних конфліктів для здобуття незалежності України, або ідея сепаратизму.

Сепаратизм — прагнення до відокремлення, відособлення від держави якої-небудь області або регіону.

У грудні 1912 р. на спільному таємному засіданні трьох головних українських політичних партій Галичини (РУРП, УНДП та УСДП) затвердили заяву, в якій ішлося, що «з огляду на добро і будучність української нації по обох боках кордону, коли прийде до війни між Австрією і Росією, то все українське громадянство стане на боці Австрії проти Російської імперії як найбільшого ворога України». Подібне рішення ухвалив також II Всеукраїнський студентський з’їзд у Львові в липні 1913 р. На з’їзді з доповіддю в якій обґрунтував цю ідею, виступив Дмитро Донцов. Згодом реферат його доповіді вийшов окремою брошурою «Сучасне політичне становище нації і наші завдання».

Дмитро Донцов

Документи розповідають

Із брошури Д. Донцова «Сучасне політичне становище нації і наші завдання»

«Не буду розважувати тут... автономізму і сепаратизму, бо уважнюю це за річ другорядну. Тим самим полишаю на боці і питання «самостійності України». Бо актуальним є не гасло самостійності — мріяли ж колись наші українці про самостійну Україну в злуці з Росією!.. Актуальним, більш реальним, більш конкретним і скоріше здійсненним є гасло відірвання від Росії, зірвання злуки з нею — політичний сепаратизм... Всяка поразка Росії, всяке відірвання хоч кавалка української території Австрією приведе до консолідації, до скріплення українського елементу в Австрії і в Росії, і наблизиться час остаточного визволення нашого краю».

• 1. У чому Д. Донцов убачав зміст ідеї українського сепаратизму? 2. Чому автор виступав за поразку Росії у війні з Австрією?

7. Відродження галицького москвофільства

На початку XX ст. старорусинсько-москвофільський напрям українського руху в Галичині зменшив свій вплив, незважаючи на те, що москвофіли мали розгалужену мережу громадських і культурно-освітніх установ — Ставропігійний інститут, Народний дім, Товариство ім. Качковського, різноманітні фонди, училища, культурно-освітні заклади.

У 1900 р. галицькі москвофіли проголосили «новий курс», в основі якого була ідея цілковитого ототожнення з Росією. Вони заснували Російську народну партію під орудою В. Дудикевича, яка отримувала велику грошову допомогу від російського уряду, й водночас її підтримувала місцева польська аристократія, котра намагалася розколоти український рух. У 1908 р. на «Новослов’янському» конгресі у Празі галицькі поляки домовилися з росіянами, що польська адміністрація в Галичині підтримуватиме місцевих москвофілів, щоби знищити український національний табір. Це польсько-московське порозуміння стало основою кривавих виборів до галицького сейму в 1908 р. Саме тому намісник Галичини Анджей Потоцький напередодні виборів підтримав москвофілів і пообіцяв, що «влаштує українцям нове Берестечко». Завдяки цьому москвофіли провели до крайового сейму 8 своїх депутатів проти 12 українських.

Анджей Потоцький

Подальше загострення стосунків між українцями і поляками у краї призвело до втручання австрійської влади. Після владнання польсько-українського конфлікту москвофіли опинились осторонь боротьби. На виборах до Галицького сейму в 1913 р. вони не змогли отримати жодного депутатського мандата. Однак москвофіли зберігали вагомий вплив на суспільно-політичне життя Галичини. У 1914 р. мережа підпорядкованих їм установ налічувала 300 культурно-освітніх організацій і 106 кооперативів.

• Що сприяло відродженню галицького москвофільства на початку XX ст.?

8. Український рух на Буковині та Закарпатті на початку XX ст.

Суспільно-політичне життя тогочасної Буковини значно пожвавилося. Політичною сенсацією 1903 р. у краї стало утворення в місцевому сеймі «Вільнодумного союзу». Його співзасновниками були три найвпливовіші особистості суспільно-політичного життя Буковини — лідер українських народовців Микола Василько, лідер румунських націонал-демократів Аурел Ончул та лідер єврейської сіоністської партії Бенно Штраухер. Члени союзу прагнули по-новому розв’язати проблеми краю: вони заявили, що на перше місце висувають вимоги поліпшення соціально-економічного становища, розширення політичних прав і домагатимуться задоволення національних потреб усіх народів, які населяють Буковину. У 1905 р. через суперечності між його членами союз розпався.

Будинок Буковинського крайового сейму

12 листопада 1905 р. буковинські народовці об’єдналися в «Національну раду русинів на Буковині», яку неофіційно називали національно-демократичною партією, підкреслюючи цим ідейну спільність із подібною партією в Галичині. Партія виступала за впровадження загального, рівного і прямого виборчого права, у сільському господарстві висувала завдання розвивати спілчанський рух, обґрунтовуючи національні потреби українців, визнавала таке саме право за іншими націями краю.

У червні 1907 р. від «Національної ради русинів на Буковині» відокремилося ліве крило й заснувало Радикальну партію. Визволення українського народу ця партія пов’язувала зі широкими соціально-економічними перетвореннями і встановленням соціалізму. Майже одночасно на Буковині сформувалася Українська соціал-демократична партія. Вона проповідувала ідеї марксизму, вимагала докорінних змін у суспільстві. Однак більшість гасел соціал-демократів залишалися незрозумілими селянам, а робітників у краї було дуже мало.

У 1907 р. на Буковині відбулися вибори до австрійського парламенту за новим виборчим законом. У всіх українських виборчих округах перемогли кандидати «Національної ради русинів на Буковині». Вперше після 1848 р. буковинські українці обрали п’ять депутатів. У лютому 1910 р. «Національна рада» об’єдналася зі створеним з ініціативи одного з лідерів народовців С. Смаль-Стоцького товариством «Руська рада» (її називали також «мужицька партія») у нову партію під назвою «Руська рада». У 1912 р. вона розпалася. Колишні члени «Національної ради» оголосили про створення Національно-демократичної партії, а прибічники С. Смаль-Стоцького — Української народної партії. Однак до початку війни обидві партії остаточно не сформувалися.

У 1911 р. відбулися останні вибори до Буковинського крайового сейму. Із 17 обраних українських депутатів 15 були народовцями, по одному від радикалів і соціал-демократів. Москвофіли на виборах зазнали цілковитої поразки.

На початку XX ст. в суспільно-політичному житті Закарпаття панівні позиції зберігав москвофільський напрямок. Однак у цей час зародилося й народовство. Молоді русинські діячі, які заснували його, шукали нові засоби для забезпечення виживання свого народу в умовах мадяризації. Переконавшись у безперспективності москвофільства, вони звинувачували його прибічників у занепаді русинського національного життя у краї. Вирішальним кроком стала відмова закарпатських народовців від використання російської мови та їх вибір як мови освіти й літератури народної мови.

Друкованим органом народовського руху в краї став тижневик «Наука», що виходив від 1897 р. Його головним редактором від 1903 р. був Августин Волошин (1874-1945), який згодом відіграв визначну роль в історії Закарпаття. Народовство у краї розвивалося під впливом і в тісній взаємодії з українським рухом Галичини. Зокрема, праці закарпатські учені і громадські діячі друкували у виданнях Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, а громадські діячі Галичини (І. Франко, С. Томашівський, В. Гнатюк та ін.) докладали чимало зусиль для ознайомлення світової громадськості з безправним становищем закарпатських русинів.

Августин Волошин

Роль народовців на початку століття в суспільно-політичному житті Закарпаття була скромною. Це була цілком аполітична діяльність, що обмежувалася питаннями мови, літератури, історії та освіти. Вони не прагнули надання краю автономії або самоврядування, не виступали за його приєднання до решти українських земель. Головним завданням народовці вважали зберегти ті прояви національного життя, які в майбутньому сприятимуть відродженню Закарпаття.

• Коли утворилася «Національна рада русинів» на Буковині?

ВИСНОВКИ

На початку XX ст. вагомі здобутки українського національного руху в Галичині перетворили її на «український П’ємонт».

Унаслідок наполегливої боротьби українці Галичини, спираючись на свої політичні партії, змогли досягти певних результатів у боротьбі за український університет, загальне виборче право та реформу крайового статуту.

Значними були успіхи тогочасного українського руху на Буковині. У краї виникли українські політичні партії. На Закарпатті український національний рух залишався порівняно слабким.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ

• 1. Охарактеризуйте особливості українського руху в Галичині на початку XX ст. Підготуйте презентацію.
• 2. Наведіть факти, що свідчать про залучення галицького селянства до політичної боротьби.
• 3. Як відбувалася боротьба за український університет? Чому вона набула такої гостроти?
• 4. Обговоріть. Якими були здобутки галицьких українців у боротьбі за виборчу реформу в краї?
• 5. Чим було зумовлене виникнення ідеї сепаратизму в українському русі?
• 6. Попрацюйте у групах. Схарактеризуйте розвиток українського руху на Буковині й Закарпатті.