§ 49. Середньовічні війни

Пригадайте. З якою метою велися війни у варварському світі? Чи завжди війни мають загарбницький характер? Які війни вам відомі?

1. ПОРЯДОК І ПРАВИЛА ВЕДЕННЯ ВІЙНИ У СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПІ

На початку Середньовіччя варварські королі вели свої війни за римськими звичаями. Війну розглядали як засіб вирішення суперечок, за яким обидві сторони, щоб з’ясувати власну правоту, сходились на полі бою. Інколи замість битви між двома арміями влаштовували поєдинок, у якому брали участь два полководці, або їхні найкращі воїни.

Діємо: практичні завдання

Перейдіть за QR-кодом або покликанням і перегляньте фрагмент з художнього фільму «Троя» — бій Ахілеса з воїном Багрісом. Чому, на вашу думку, виник подібний спосіб вирішення військових суперечок? Наскільки дієвим і справедливим ви його вважаєте?

qr.orioncentr.com.ua/k8jPc

Проте думка про обмеження насильства торувала собі шлях у середньовічному суспільстві. Страх перед Божою карою, бажання отримати заступництво від Бога або святих змушували правителів стримувати або й узагалі забороняти спустошення. Під час численних війн поступово з’являлися правові норми, за допомогою яких намагалися врегулювати стихію війни. Ці норми стосувалися правил оголошення війни, зобов’язань під час укладання союзів, способів нападу на противника тощо.

Наприкінці XI ст. в західному християнському світі набула поширення ідея так званої священної війни. Священна війна велася на захист християнської віри, а дії її учасники заслуговували особливої Божої милості, втіленої у відпущенні гріхів. Так, проголошення хрестових походів прикривалося правомірним гаслом справедливої війни. Отже, в зазначений період сформувалася думка, що священна війна ведеться не з волі людей, а з Божої волі, що безпосередньо надихає християн. Звідси й заклик: «Так хоче Бог».

В епоху Середньовіччя з’явився також мусульманський варіант «священної війни» проти «невірних» — джихад, або газават. Гасло «священної війни» слугувало релігійним підґрунтям завойовницьких війн і походів арабів під час формування Арабського халіфату.

Стоп. Фейк

У сучасному світі поняття «джихад» все частіше вживають у негативному контексті, що означає війну мусульман з усіма іншими народами, які сповідують інші релігії (не іслам). Фактично джихадом часто називають будь-які терористичні акти, війни мусульманських держав з немусульманами.

qr.orioncentr.com.ua/BB5mk

• За допомогою QR-коду або покликання перейдіть на сайт газети «День» і прочитайте статтю «Міф про джихад». Сформулюйте власне судження про поняття джихаду. Яке ваше ставлення до будь-якої «священної війни»?

Правила ведення війн також були пов’язані з ученням Церкви про справедливі й несправедливі війни. Війна вважалася законною, якщо її оголошували та провадили з наказу правителя. Така війна була почесна, шляхетна, її вели «шляхетні воїни» відповідно до «істинної справедливості», або «лицарської дисципліни».

2. РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ У ВІЙСЬКОВІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ. ВІЙСЬКО КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Варварські королівства, на відміну від Римської імперії, не мали регулярних армій. В них кожна спільнота чи родина сама дбала про свою безпеку. Король закликав до війська всіх спроможних тримати в руках зброю, причому упродовж усієї воєнної кампанії вони мали самі себе утримувати. За ухиляння від військової служби страчували.

У Х — першій половині XII ст. основну роль уже відігравали озброєні довгим списом і мечем вершники-лицарі, захищені шоломом і гнучкою кольчугою та іншими обладунками.

У другій половині XII і в XIII ст. зросла роль у бою піших лучників та арбалетників. Перевагою лука була скорострільність (з нього за хвилину випускали десяток стріл, з арбалета — лише дві), зате убивча сила стріли, випущеної з арбалета, була більшою. Коли арбалетник перезаряджав свою зброю, інший піхотинець прикривав його великим щитом.

В X—XIII ст. у військових системах країн Європи з’явилися значні регіональні відмінності. Систему регулярної армії, схожу на римську, зберігала лише багата і централізована Візантія.

У Франції, яка на той час була роздроблена на десятки й сотні майже самостійних територіальних одиниць, ледь не кожна з цих «держав у державі» мала свої військові сили й могла оголошувати війну, або укладати мир. У нескінченних міжусобицях значну роль відігравали замки. Ядром французького війська стало лицарство. Селяни, призвані до війська, не лише виконували будівельні і транспортні роботи, а й брали участь у боях.

Англосакси спочатку створили низку королівств, кожне з яких мало власну армію. Проте невдовзі вони утворили єдине королівство з армією, що підпорядковувалась монарху. Вирішальну військову роль в Англії відігравало не народне ополчення, а королівські дружинники.

Вільгельм Завойовник сформував військо з норманських баронів, зобов’язавши їх нести безоплатну службу: під час війни — двомісячну, в мирний час — 40-денну. Водночас почало ширше використовуватися й народне ополчення, всі англійські чоловіки проходили військову підготовку.

У Німеччині кожне князівство мало власне військо. Ані король, ані князі не мали права вимагати від своїх васалів безоплатної чи безстрокової військової служби.

Нормани Північної Європи (вікінги) жили в особливо воєнізованому суспільстві, де кожен чоловік до самої смерті не розлучався зі зброєю. Їхні загони, які здебільшого складалися з кількох сотень воїнів, здійснювали несподівані сміливі набіги, одночасно на суші й на морі. Сучасники вважали їх дуже жорстокими, підступними й зухвалими.

Діємо: практичні завдання

За допомогою QR-коду або покликання перегляньте відео від Mozaik «Середньовічний бойовий шолом вікінга». Що нового Ви дізналися з відеороліка? Чи справді вікінги носили бойовий шолом з рогами?

qr.orioncentr.com.ua/lJ6UR

Іспанія знала кілька типів воєн: міжусобні конфлікти магнатів, війни з арабами-мусульманами, великі походи під проводом королів. У разі ворожого нашестя створювалося народне ополчення. У цій країні були частими раптові набіги на сусідні території.

Воєнна перевага угрів (мадярів) полягала в їхній мобільності та несподіваності нападу. Облогових пристроїв угри не мали, тому на замки і захищені міста вони нападали зрідка, обмежуючись спустошенням їхніх околиць.

У XII—ХІІІ ст. ядром європейських армій залишалося лицарство. Проте стати лицарем для багатьох було непосильним тягарем — лицарська зброя та спорядження коштували дуже дорого.

У другій половині XII ст. увійшли в практику «щитові гроші» — окремі платежі на утримання війська, за які можна було відкупитися від особистої військової служби. З іншого боку, поширилося військове найманство — воїнів, змушених шукати заробіток, завжди було вдосталь.

Наприкінці Середньовіччя почали формуватися постійні армії. Армії залишалися невеликими, налічуючи щонайбільше кілька десятків тисяч вояків. Склад армій був надзвичайно строкатим. Крім лицарських загонів, до них входили допоміжні війська, що складалися з озброєних селян. Нерідко до війська потрапляли навіть монахи та священники.

Діємо: практичні завдання

Розгляньте зображення колекції фігурок від компанії LEGO «Воїни Стародавнього світу та Середньовіччя», подані в е-додатку. Яких героїв ви упізнали? Які елементи фігурки дозволили вам «ідентифікувати» воїнів?

Творцями військових традицій Русі були вікінги (нормани). Варязькі війська складалися з професійних вояків, для яких військова справа була основним заняттям. Очолював військо конунг (князь). До його дружини (війська) найчастіше входили рідня та наближені воїни. Члени дружини складали присягу на вірність князю та один одному, а його чисельність могла сягати до 50 тис. осіб.

Саме варяги сформували нову військову тактику — армія йшла в наступ лавою. Основу князівських збройних загонів становили дружинники-лицарі. Лицарство, як характерне явище для середньовічної Європи, поширилось і на територію сучасної України. Дружина була ядром війська. Вояки ополчення, які до дружини не належали, називалися воями. Дружина становила опору князя, тож дружинників ще іменували княжими мужами. Князі постачали дружину всім необхідним: їжею, одягом, зброєю. Вони вважали дружинників своїми радниками.

Діємо: практичні завдання

За допомогою QR-коду або покликання перегляньте відео «Українське військо часів Київської Держави, частина 3» від PRO et CONTRA. Скориставшись отриманою інформацією, складіть розгорнутий план на тему«Розвиток та традиції княжого війська часів Русі-України». Усно розставте обладунки на свої місця.

qr.orioncentr.com.ua/dMdSS

У княжу добу починає розвиватися й руський військовий флот. Військові човни називалися лодіями. Були річкові і морські лодії, вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїв.

3. ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КОЧОВИКІВ

Головною ударною силою кочовиків періоду Великого переселення народів була кіннота, озброєна складним луком. У ближньому бою вершники використовували мечі та шаблі, чимала частина кінноти була озброєна списами.

Кочовики віддавали перевагу дистанційному бою, засідкам, оточенням, удаваним втечам і раптовим атакам. Вершник повинен був мати кілька коней, яких використовував для збільшення мобільності під час походу, а також для їжі.

Монгольське військо в XIII ст. було, поза сумнівом, найкращою військовою організацією світу на той час.

Лук і стріли були типовим озброєнням монгольської легкої кінноти. Воїни важкої кінноти були озброєні шаблею і списом, а на додаток — бойовою сокирою або булавою та арканом. Їхнє захисне озброєння складалося з шолома (спочатку зі шкіри, а пізніше з заліза) і шкіряної куртки або кольчуги. Коні також були захищені шкіряними пластинами та обладунками. Сідло робилося міцним, пристосованим для їзди на далеку відстань. Міцні стремена давали хорошу опору вершникові при стрільбі з лука.

Монгольські лучники-кіннотники (ілюстрація з «Джамі ат таваріх» Рашид-ад-Діна)

До Чингісхана монголи не мали метальної зброї. Вони познайомилися з облоговими механізмами в Китаї і побачили їх знову в Центральній Азії. Механізми, що використовувалися монголами, мали дистанцію поразки — 400 метрів.

Робота з джерелом

Прочитайте уривки, подані в е-додатку. Якою автори зображують монгольську армію? Які особливості ставлення монгольського народу до війни ви можете визначити за поданими джерелами?

Війська орди перебували під командуванням воєначальника — нойона, призначеного великим ханом. Монгольська армія була згуртована завдяки залізній дисципліні, якій підпорядковувались як командири, так і прості воїни. Начальник кожного підрозділу відповідав за всіх своїх підлеглих, а якщо сам він робив помилку, то його покарання було ще більш жорстоким.

Монголи запозичили з Китаю ефективну техніку облоги та штурму укріплених міст. На певній відстані від міста навколо нього споруджувалася дерев’яна стіна з тим, щоб запобігти поставкам ззовні й відрізати гарнізон від зв’язків за межами міста. Облогові механізми бомбардували місто камінням, наповненими смолою ємностями та списами, впритул до воріт підтягувалися таранні установки.

З просуванням монголів їх армія росла за рахунок використання населення підкорених країн. Міські ремісники рекрутувалися для служби в інженерних військах, або для виробництва зброї та інструментів. Селяни повинні були постачати робочу силу для облоги фортець і переміщення візків. Ресурси кожної країни використовувалися для підкорення наступної.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

• 1. Поясніть поняття: «джихад», «щитові гроші», «конунг», «нойон», «дружина».
• 2. Які війни в Середні віки вважалися «справедливими»? Чому війни часто були вигідні правителям великих імперій?

ІІ. Обговоріть у групі

За допомогою матеріалів параграфа, обговоріть у малих групах особливості організації війська та спільно заповніть у зошиті, чи нотатнику порівняльну таблицю за зразком.

ІІІ. Мислю творчо

Уявіть себе очільником / очільницею середньовічного війська. Складіть пам’ятку: «Правила ведення середньовічної війни». Скористайтеся додатковими джерелами інформації.