§ 61. Богословська думка у Середньовіччі. Схоластика

Пригадайте. Які науки набули розвитку за Середньовіччя? Чому церква мала суттєвий вплив на життя суспільства? Яку роль відігравав у середньовічній Європі розвиток культури?

1. ЗАРОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКОГО БОГОСЛОВ’Я

Слово «богослов’я» було запозичене християнськими письменниками від стародавніх греків. Ним спочатку позначали міфологічні оповіді про богів, а згодом — філософське вчення про Божество. Богослов’ям спочатку називали лише Святе Письмо, а богословами — його авторів, апостолів і пророків. Потім цим словом почали називати будь-яке вчення про християнські істини. Із XII ст. під богослов’ям почали розуміти систематичне викладення всіх християнських істин про Бога і створений ним світ.

Творцями богослов’я вважаються Отці Східної Церкви, духовні подвижники II-VIII ст., які розробили догматичне вчення християнства. У процесі оформлення православного богослов’я надзвичайно важливу роль зіграли богослови IV ст., названі «каппадокійськими отцями» (від назви малоазійської області Каппадокії): Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський. Важлива роль у формуванні православного світогляду належить Максиму Сповіднику та Івану Дамаскину, які стали систематизаторами православної догматики.

Християни Заходу не мали часу на богословські роздуми — вражені падінням Риму, вони очікували близького кінця світу. Їх відчай добре передав у своїх творах єпископ міста Гіппон Аврелій Августин (354-430 рр.). Він створив учення про Бога, пізнання якого можна вивести безпосередньо із самопізнання людини. У трактаті «Сповідь», Августин створив першу філософську теорію, де досліджується психологічний бік життя людини.

У трактаті «Про град Божий», що був написаний під впливом вражень від підкорення Рима ордами варварів у 410 р., Августин визнає існування двох видів людської спільноти: «град земний», тобто держава, яка заснована на «самозакоханості, доведеній до презирства Бога», і «град Божий» — духовна спільнота, заснована на «любові до Бога». Він писав, що падіння Риму є покаранням за численні гріхи імперії — насильство над іншими народами, поклоніння ідолам, гоніння на християн. На думку Августина, тільки християнство як істинна релігія могла дати надію на спасіння. Вчення богослова про гріховність, прощення і спасіння вшановують і православна, і католицька церкви.

2. ОСОБЛИВОСТІ БОГОСЛОВСЬКОЇ ДУМКИ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ. СХОЛАСТИКА

Діємо: практичні завдання

Започаткуйте укладання порівняльної таблиці в зошиті, чи нотатнику, «Представники середньовічної західноєвропейської схоластики».

В XI ст. в освічених колах Західної Європи зародився новий метод пізнання Бога і світу — схоластика (від латинського «схола» — школа). Він полягав у тому, щоб за допомогою логічного мислення доводити догмати християнської віри.

«Батьком» схоластики був Ансельм Кентерберійський (1033-1109 рр.), який вважав, що мета людського розуму — осмислення віри, а віра допоможе зрозуміти Бога і створений ним світ. Головне при цьому — дотримуватись строгої логіки і спиратись на Біблію.

Ансельм дійшов висновку, що Бог існує, оскільки існує поняття найвищої, максимально досконалої істоти.

Поміркуймо!

Як ви розумієте схоластичний принцип: «Не для того міркувати, щоб вірити, а вірити, щоб зрозуміти»? Відповідь аргументуйте.

Видатним філософом-схоластом був П’єр Абеляр (1079-1142 рр.). Він звертався до розуму як інструменту та критерію в пошуках істини. Філософ наполягає на раціональному доведенні істини, оскільки її необхідно не тільки сприймати, а й уміти захищати.

Вивчаючи богословську літературу, Абеляр знаходив численні суперечності, а то й просто помилки не тільки в авторитетних церковних авторів, а й у самому Святому Письмі. Такий спосіб захисту християнського вчення призводив до його критичного аналізу. Він дійшов висновку, що необхідно ототожнити поняття «християнин» і «філософ». Самого засновника християнства Абеляр трактував як філософа, що вражав своїх прихильників невблаганною силою логічних аргументів. Така інтерпретація зовсім не поєднувалася з традиційним тлумаченням Христа, тому, природно, викликали звинувачення в єресі. Тільки публічне каяття і засудження власних поглядів врятували Абеляра від покарання.

Непримиренним ворогом Абеляра був абат Бернард Клервоський (1090-1153 рр.). Він вважав людський розум недосконалим і стверджував, що пізнати світ, створений Богом, він не в змозі. Смертна і слабка людина ніколи не зрозуміє велич і глибину Божого задуму — їй залишається лише молитися. Пізнавати Бога, на думку Бернара, потрібно через любов і смирення, досягаючи «злиття душі з Богом», а розум тут ні до чого. Якщо Абеляр був одним із засновників раціоналізму, то Бернард яскравий представник християнського містицизму.

Філіппіно Ліппі. Святий Бернард (1489-1491)

Значний вплив на середньовічну схоластику справили роботи англійського філософа Роджера Бекона (1214-1292 рр.), який взагалі захищав ідею єдності філософії та богослов’я як таких, що не суперечать одне одному. Всі науки, вважав Бекон, повинні слугувати пізнанню Бога, бо тільки в цьому полягає цінність наук. Саме богослов’я відповідає на питання про «божественний» порядок, про сутність Бога, святої Трійці, слави і благодаті Божої. Для висвітлення ж усіх інших питань воно користується філософією.

Статуя Роджера Бекона в Оксфорді

Вершиною богословської думки середньовіччя стала творчість Томи Аквінського (1225-1274 рр.), який розвинув погляди свого вчителя — німецького богослова Альберта Великого. Після смерті Томи його вчення — томізм було визнано католицькою церквою як єдино правильне. Суть його полягала в раціональному обґрунтуванні католицької віри, примиренні віри і знання. Філософія й релігія, згідно з ученням Томи, мають ряд загальних положень, тому що обидві вони істинні. В тих випадках, коли є можливість вибору, ліпше розуміти, ніж просто вірити. Тома розробив п’ять «доказів буття Божого» логічними аргументами.

Головний трактат Томи Аквінського — «Сума теології» був надзвичайно популярним серед освічених європейців.

3. АРАБСЬКА ФІЛОСОФІЯ

Тома Аквінський та інші схоласти прагнули поєднати у своїх вченнях християнську віру з теоріями давньогрецького філософа Аристотеля. Довгий час його твори залишалися невідомими в Європі — у середньовіччі мало хто знав грецьку мову, а латинських перекладів не було. Знайомство європейських мислителів з Аристотелем відбулося завдяки арабам — після захоплення низки візантійських земель вони не тільки прочитали його твори, а й переклали їх та написали свої коментарі. Арабська філософія стала з’єднувальною ланкою між грецькою філософією, традиції якої араби сприйняли і зберегли, та схоластикою.

Беноццо Гоццолі. Тріумф св. Томи Аквинського (1471, Лувр, Париж)

У становленні християнської схоластики важливе значення має творчість великих арабських філософів: на Сході — Авіценни (Ібн Сіни), на Заході — Аверроеса (Ібн Рушда). Основною філософською працею Авіценни став трактат «Книга зцілення», в якому висвітлювались основи логіки, фізики, математики та медицини. Велике визнання здобув трактат «Канон медицини». Філософія Авіценни — релігійна, але в іншому розумінні, ніж християнська: світ він розумів як створення розуму Бога. Світ створений з матерії, а не з нічого: матерія є вічною, а матеріальний світ існує в часі і просторі. Вчення поєднувало елементи філософії Аристотеля з релігією ісламу. У творах Ібн Сіни викладено проєкт розумного (ідеального) суспільства і держави, де панують соціальна рівність, справедливість, свобода та гуманізм.

Якщо Авіценна — провідник арабської філософії на Сході, то провідником арабського Заходу, який значно вплинув на європейську філософію, став Аверроес, виходець з іспанської Кордови, відомий як богослов, юрист, лікар, математик та філософ, який вважав, що світ вічний, нескінченний, але в просторі обмежений. Бог теж вічний, як природа, тож Бог не створив світ з нічого, як проголошує релігія. Заперечував Аверроес і безсмертя особистої душі — тільки загальний розум людського роду є безсмертним. Аверроес не заперечував релігію, але вважав, що повна істина лише одна — філософська. Не дивно, що філософія Аверроеса, як і погляди Авіценни, були різко засуджені ісламськими богословами, а їх трактати визнано за потрібне спалити, що, однак, жодним чином не послабило їхнього впливу. Європейські схоласти казали: «Арістотель пояснив природу, а Аверроес пояснив Арістотеля».

4. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОСЛАВНОГО БОГОСЛОВ’Я

Православ’я у середньовіччі стало офіційною релігією Східної Римської (Візантійської) імперії. Якщо спочатку православними називали всіх християн, то після поділу церков у 1054 р. назва «православ’я» залишилася лише за християнами Сходу.

Догматичну основу православ’я становлять Святе Писання і Святе Передання (рішення перших семи Вселенських Соборів і праці Отців Церкви II—VIII ст.). Православ’я характеризує громіздкий і пишний культ. Власної системи соціальних і політичних поглядів воно не виробило — зазвичай ідеологія держави ставала основою політичних орієнтацій місцевої церкви. Православ’я не визнає вчення про вихід Святого Духа від Бога-сина, про чистилище, заперечує безшлюбність (целібат) для всього духівництва, по-своєму здійснює обряди хрещення і причастя, оздоблює храми, організовує чернече життя.

Діємо: практичні завдання

Розгляньте зображення натільних хрестиків. Спробуйте самостійно встановити, який з них є католицьким, а який — православним. За допомогою мережі Інтернет дізнайтеся, як на хрестиках відображено різне бачення догматів віри між двома церквами.

Православне богослов’я у середньовіччі не переставало розвиватися, однак відтепер основною його метою став захист і вдосконалення вже сформованого вчення Церкви в нових умовах, у протидії тиску католицького та ісламського світів. Помітну роль у цьому напрямі зіграв Григорій Палама у XIV ст., який затвердив містичні начала у православному світогляді й «захистив» його від впливів західної схоластики. Згідно з православною традицією, людина, що не має містичного досвіду спілкування з Богом, не може претендувати на істинне знання про нього.

Якщо для західних християн була характерна увага до практичних потреб людського життя та його організації, православні зосереджувались на «спогляданні й осмисленні» божественного та зневажали повсякдення.

Утім абсолютна більшість православних богословів цього періоду не створила нічого оригінального. Їхні праці складалися переважно із цитування Отців Церкви — першочерговим завданням Православної церкви було збереження їх богословських надбань, для розвитку оригінального богослов’я не залишалося інтелектуальних ресурсів та можливостей.

У X ст. православ’я стало офіційною релігією Київської держави, але візантійське містичне богослов’я майже не торкнулося Русі — тут не виникло власної філософської думки. Православні богословські книжки обмежувались Учительними Євангеліями візантійського походження та Житіями святих. Увагу привертали повсякденні правила поведінки «доброго християнина», а не глибокий зміст віри. Чи не єдиним богословським твором на землях Русі-України було «Слово про закон і благодать» київського митрополита Іларіона, і те значною мірою було присвячене політичним, а не релігійним питанням.

ДУМКИ ІСТОРИКІВ

Український історик Володимир Пархоменко:

«Грецька культурна традиція була багатшою за римську. Але Русь не могла скористатися з цієї переваги. На відміну від Риму, який дав наверненим племенам і релігію, і мову, Константинополь дав слов’янам релігію, але не дав мови. Це наклало неминучі обмеження на культурну традицію Русі... Руський літописець у «Повісті минули літ» не цитує ані Гомера, ані Платона, ані інших мудрих греків... Постаті, подібні до Томи Аквінського ... немислимі у тодішньому православному світі... Між X та XVII ст. не знайдено жодного наукового твору в церковнослов’янській традиції, навіть богословського трактату... Узагалі, якщо зібрати всі церковнослов’янських землях від прийняття християнства і аж до початку XVII cm., то за переліком вони б відповідали бібліотеці середнього візантійського монастиря. ... Руські монахи з їх культурою духовного аскетизму, можливо і були ближчими до Бога. Але коли йдеться про раціональну думку, їхній доробок виглядає досить бідним навіть у царині богослов’я».

• Якими причинами історик пояснює особливості православної церкви у Русі?

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

I. Знаю й систематизую нову інформацію

• 1. Дайте визначення понять: «богослов’я», «схоластика», «раціоналізм», «містицизм».
• 2. Які обставини сприяли формуванню та становленню християнського богослов’я?
• 3. Як сприймалася схоластика представниками різних станів середньовічного суспільства?

II. Обговоріть у групі

1. Порівняйте основні риси, що були визначальними для церковно-релігійного світогляду різних культур. Заповніть таблицю. Визначте спільні та відмінні риси. Поясніть їх причини.

2. Коротко схарактеризуйте діяльність та віровчення діячів-богословів:

• 1) П’єр Абеляр;
• 2) Тома Аквінський;
• 3) Роджер Бекон;
• 4) Бернар Клеровський.

III. Мислю творчо

Подумайте, як ідеї античності впливали на формування філософської думки Середньовіччя. Уявіть себе учнем / ученицею середньовічного арабського філософа. Які настанови ви могли б отримати від такого учителя?