Розділ 4. Україна в складі тоталітарної імперії — Союзу Радянських Соціалістичних Республік

§ 26. Голод 1921-1923 років. Нова економічна політика та її впровадження в УСРР/УССР

• Проти кого був спрямований повстанський рух у 1919-1920 роках?

• Які елементи «воєнного комунізму» запроваджували на селі?

• Хто очолював уряд УСРР/УССР у 1919-1923 роках?

1. Антибільшовицький повстанський рух

Наполегливі спроби більшовиків упродовж 1918-1920 років побудувати безтоварну централізовану економіку мали згубні наслідки, але їх маскували війною. В Україні, де воєнні дії тривали майже безперервно з 1914 року, економіка справді істотно постраждала. Але параліч виробництва, що невідворотно насувався, був пов’язаний насамперед зі спробами російської влади зруйнувати ринковий механізм. Відтак перемігши у воєнних діях, вона зіткнулась із ще більшою небезпекою для себе — масовим невдоволенням населення.

Селян обурювала продрозкладка та пов’язана з нею заборона торгівлі. Селянський опір часто набував форм партизанського руху. Окупаційна влада розглядала його як куркульський бандитизм, хоча більшість учасників повстанських загонів були вихідці з бідняцького чи середняцького середовища. Наприкінці 1920-початку 1921 року лише у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тисяч осіб. Більшовики жорстоко розправлялись із повстанцями. За непокору запроваджували кругову поруку, коли карали всіх мешканців сіл і навіть знищували цілі села. Проти бунтівних селян були кинуті найбоєздатніші військові частини. Армію використовували і для реквізиції хліба. Наприкінці 1921 року владі вдалося нейтралізувати 52 повстанських загони, зокрема Махна, Чорного, Богатиренка, Колесникова, різними способами було виведено з боротьби більше чотирьох сотень отаманів.

Стяг 1-го куреня Холодноярської республіки

Узятий обов’язок годувати працівників націоналізованої промисловості держава виконувала вкрай незадовільно. Робітничий пайок зменшився до 100 грамів хліба на день, котрий до того не завжди отримували щодня. Голодуючі робітники вдавалися до різних форм протесту, зокрема «італійських страйків», тобто уповільнення темпів праці на робочому місці. Уперше їх апробували італійські робітники як ефективну форму боротьби. Коли ж страйкарі полишали місце роботи, вимагаючи покращення умов життя, їх позбавляли продуктових пайків. До прикладу, таку форму протесту застосовували друкарі Харківщини, робітники заводу імені Карла Лібнехта на Катеринославщині. Містяни вимінювали на їжу залишки свого майна, помирали від голоду, епідемій, нещадної експлуатації. Отже, в Україні перед російською окупаційною владою постало дві гострі проблеми: утихомирити непокірне селянство і залучити на свій бік містян.

1. Чим завершилися спроби більшовиків побудувати безтоварну централізовану економіку?

2. Як селяни реагували на економічну політику більшовиків?

3. У якому становищі перебували робітники?

2. Голод 1921-1923 років

У 1921-1923 роках частину території України охопив голод. Виникнення цього лиха зумовила низка причин. Ними стали передусім наслідки Першої світової війни, які призвели до економічного послаблення селянських господарств, зменшення врожайності зернових, скорочення посівних площ. Не менш згубною для села була проведена більшовиками аграрна революція. Так, загальний рівень сільського господарства різко погіршився через ліквідацію господарств поміщиків, купців, верхівки заможних селян, котрі мали передову агротехніку і забезпечували основну масу товарних надлишків продовольства. У 1920 році валовий збір зерна та іншої сільськогосподарської продукції складав лише 38,5 % від рівня 1913 року. Поширенню голоду сприяли несприятливі погодні умови, спричинені засухами 1921-1922 років, що охопили південні степові райони України, і неврожай. Проте головна причина голоду — пограбування більшовицькою владою селян під час хлібозаготівель і вивезення зерна з України в промислові центри Росії й за кордон.

Катастрофічне становище склалося на Катеринославщині, Донеччині, Запоріжжі, Одещині, Миколаївщині, Харківщині. За даними істориків, навесні 1922 року голодувало близько 10 мільйонів осіб, з-поміж яких 40 % — діти. Влада прагнула ізолювати райони, охоплені голодом, від іншої частини України. Військові підрозділи перекривали сполучення між північними та південними губерніями, конфісковували продовольство в тих, хто прагнув провезти його на південь. Використовуючи голод, більшовицьке керівництво прагнуло придушити повстанський рух, який був найсильнішим саме в охоплених засухою і голодом губерніях. Утрати від голоду зросли через епідемію холери, яка взимку 1921-1922 року поширилася з Поволжя на Україну. До нового врожаю не дожили сотні тисяч селян.

Вимоги про допомогу голодуючому населенню, які лунали від українських емігрантів, та свідчення представників іноземних допомогових місій, котрі працювали в РСФРР/РСФСР і мали інформацію про ситуацію в Україні, змусили владу зняти інформаційну блокаду, яка заперечувала голод. Навесні 1922 року сюди були допущені міжнародні організації — Американська адміністрація допомоги, фонд Нансена, єврейська організація «Джойнт», відділення Червоного Хреста тощо. Їм дозволили годувати обідами найперше жителів міст, адже ті були скупчені, організовані працею на заводах і могли повстати проти влади. Іноземні організації годували також дітей у притулках. Населенню надавали посильну допомогу українські кооперативні, мистецькі та інші громадські організації. Завдяки цьому в 1922 році вдалося зменшити смертність серед голодуючих. Інститут демографії та соціальних досліджень імені Михайла Васильовича Птухи НАН України оцінює втрати українців в 1921-23 роках 935,8 тисяч осіб. 40% із них становили діти до 14 років. В умовах голоду почав спадати повстанський рух. За рахунок українського селянства більшовики спромоглися розв’язати проблему постачання продовольства у промислові центри і тим самим втримати владу.

• 1. Якими були причини голоду 1921-1923 років?
• 2. Визначте області, охоплені голодом. Якою була реакція влади?
• 3. Які заходи були вжиті для подолання голоду?

Мовою джерела. Наказ Вознесенського повітового продовольчого комітету про покарання заручників на випадок нездачі продподатку від 15 листопада 1921 року:

«Взяти в кожній волості від 15 до 25 чоловік заручників, коли село відмовляється дати підписку про кругову відповідальність, або ж, давши підписку про виконання продподатку в 48 годин, не виконає, такі села будуть оголошені ворогами влади. Половина заручників має бути засуджена аж до ... вищої міри покарання — розстрілу, після чого буде взято наступну групу. Все зерно, незалежно від продподатку, конфіскується».

• 1. Дайте як правову, так і моральну оцінку урядовій інструкції.

Мовою джерела. Газета «Канадський фермер», стаття Івана Герасимовича «Хто є причиною голоду на Україні?» (22 червня 1922 року):

«І як довго Україна буде зв'язана з російським (однаково комуністичним, білим чи чорним) царством, як довго московський молох буде смоктати з неї всі живучі соки, так довго для населення сеї найбогатшої молоком і медом країни в Европі не мине постійна небезпека страшної голодової смерти. Тільки суверенна, независима Україна зможе в короткому часі власними силами вилікуватися зі страшних ран, завданих московськими імперіалістами, та бути в будуччині головною житницею Европи».

• 1. Проаналізуйте уривки зі статей у пресі. Чи є вміщена інформація достовірною?
• 2. У яких періодичних виданнях наведені дані інформативні, а в яких аналітичні? Чому?

Мовою джерела. Свідчення Островерха Миколи Миколайовича, 1918 року народження, уродженця хутора Замірці Дергачівського району Харківської області:

«Пам’ятаю, ще трирічним хлопчиком у 1921-1922 році, коли був великий неурожай, тоді був голод. Діти і вся сім’я їли те, що наросло, лободу, кропиву, все перемелювали чи перерізали і ліпили коржики, пекли, і дітям мати роздавала...».

1. Що ви уявляєте, читаючи ці спогади? Які емоції вони викликали у вас?

3. Особливості впровадження непу в УСРР/УССР

Російські окупанти могли утримати владу, лише й надалі застосовуючи терор проти населення. Але репресії мали свої межі. Ситуація вимагала від них зміни економічного курсу. Керівництво партії запропонувало вимушений тимчасовий відступ, який згодом міг би забезпечити можливість для наступу. У березні 1921 року відбувся X з’їзд РКП(б), який прийняв нову економічну політику (неп). Таку назву запровадили з ініціативи Володимира Леніна, щоб відрізнити її від попередньої політики «воєнного комунізму».

Золотий червонець СРСР. 1923 рік

Неп передбачала часткове повернення до ринкової економіки. Основне її положення стосувалося селян, зокрема продрозкладку замінили продподатком, розмір якого був заздалегідь відомий. Після його здачі селяни могли розпоряджатися надлишками своєї продукції. Дозволено оренду землі, вільнонайману працю, різні форми кооперації. Скасовано загальну трудову повинність. Відновлено торгівлю, яка замінила притаманний «воєнному комунізмові» товарообмін. У 1922-1924 роках проведено грошову реформу. У грошовий обіг запровадили конвертовану валюту — червонець, що дорівнював 10 золотим карбованцям. У промисловості передбачено продаж у приватну власність дрібних і середніх підприємств. Великі підприємства об’єднали у трести і перевели на госпрозрахунок, тобто вони отримали певну самостійність. Проте відсутність конкуренції з підприємствами інших форм власності, залежність від державного управлінського апарату, державної монополії на зовнішню торгівлю, яка фактично відрізала трести від світового торгово-економічного простору, перетворили трестівський госпрозрахунок у бліде відображення ринкової економіки. Легалізація приватної ініціативи і зміцнення фінансів привели до появи торговців-оптовиків, власників або орендаторів підприємств, брокерів тощо. Окупаційна влада користувалася їхніми послугами, але доволі презирливо називали їх непманами. З середини 1920-х років розпочали наступ на непманів. Для них був встановлений одноразовий податок. Згодом у приватних підприємців почали вилучати валюту і коштовності.

Реалізація непу в УСРР/УССР відбувалася суперечливо. 1921 року ВУЦВК прийняв рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком. Проте в Україні вона була відмінена пізніше — у 1922 році, бо влада прагнула «викачати» з українського села якнайбільше продовольства суто силовими методами. Поряд з тим, розмір продподатку в Україні був більшим, ніж в інших республіках, а перехід до непу супроводжувався боротьбою із селянським повстанським рухом. Віддалив нормалізацію ситуації також голод 1921-1923 років. Лише у липні 1922 року ВУЦВК законодавчо закріпив право приватної власності на майно підприємств. Неп сприйняли не всі як у правлячій партії, так і серед простих громадян, котрі здійснили революцію під гаслами соціальної рівності; відтак майнове розшарування при непі викликало в одних обурення, а в інших — розчарування.

• 1. Визначте причини, які спонукали більшовиків відійти від курсу «воєнного комунізму».
• 2. Що передбачала нова економічна політика?
• 3. Які особливості впровадження непу в УСРР?

У той час, коли... на теренах України

південні губернії охопив голод, ...

Тоді... у світі

у Німеччині Адольф Гітлер очолив Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини.

Фільм «Україна в 20-х — на поч. 30-х років. Воєнний комунізм. НЕП» (укр.). ЗНО з історії України»:

https://cutt.ly/VNfl0kO

Підсумуйте свої знання

1. Запам'ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1921-1923 роки — голод на території України;

- березень 1921 рік — X з'їздом РКП(б) прийнято нову економічну політику (неп);

- 27 березня 1921 рік — ВУЦВК утвердив рішення про заміну продрозкладки продподатком; вступило в силу восени 1922 року

2. Поясніть значення понять: неп, продподаток, червонець.

3. Складіть історичну довідку: «Причини, масштаби, наслідки голоду 1921-1923 років».

4. «Нова економічна політика — це розв'язання проблеми економічними чи директивними методами?» Висловте аргументовані судження.