Розділ I. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст.

§ 2. Українські землі в системі міжнародних відносин першої третини ХІХ ст.

За цим параграфом ви зможете:

• визначати особливості участі України в російсько-турецьких війнах першої половини XIX ст.;
• пояснювати причини зацікавленості французького імператора Наполеона І Україною й те, яке місце він відводив їй у своїх планах;
• розкрити процес виникнення Азовського козацького війська.

• 1. Яке місце займали українські землі в міжнародних відносинах XVIII ст.? Вони були об’єктом чи суб’єктом цих відносин? 2. Якими були результати й наслідки російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст. для українських земель? 3. Як склалася доля запорозьких козаків після ліквідації Січі?

1. Українські землі в російсько-турецькій війні 1806-1812 рр.

Перебуваючи під імперською владою, українці були вимушені брати участь у реалізації амбітних зовнішньополітичних планів царизму. На Наддніпрянщину припадав важкий тягар використання її людського й господарського потенціалу в процесі здійснення нових територіальних надбань імперії. Відображенням цього стала участь Російської імперії у війнах, які вона вела в першій половині XIX ст. з Османською імперією та Францією.

На початку XIX ст. відносини між Османською і Російською імперіями зіпсувалися через підтримку останньою повстання в Сербії у 1804 р. У грудні 1806 р. Туреччина оголосила війну Росії.

Наддніпрянщина, наближена до головного театру воєнних дій у Молдавії, Валахії та Болгарії, сповна відчула тягар нової російсько-турецької війни: пограбування, реквізиції тяглової худоби і продовольства, побори, руйнування. У Чернігівській, Полтавській, Слобідсько-Українській, Київській, Катеринославській та Херсонській губерніях було оголошено набір до ополчення і проводили реквізиції.

Цікаво знати

Під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. російські воєначальники отримали змогу переконатися в неабияких здібностях козаків-задунайців. У 1807 р. російський генерал О. Ланжерон, який не зміг зі своєю армією здолати опір 3 тис. козаків, котрі захищали турецьку фортецю Баїлів, записав: «Задунайські козаки можуть завдати шкоди більшої, ніж турки й татари...». Відтоді російське командування почало приваблювати задунайців різними пільгами. У 1807 р. з тих задунайців, хто внаслідок агітації переселився на територію Російської імперії, було створено Усть-Дунайське (Буджацьке) козацьке військо на зразок колишнього Війська Запорозького.

С. Васильківський. Задунайський козак

Трагічним для наддніпрянських українців було те, що в османської армії були підрозділи задунайських козаків. Унаслідок цього вони вимушені були йти брат на брата, убивати єдиновірців задля чужої війни.

Війна тривала довго, без будь-яких рішучих дій з обох сторін до 1812 р., коли російська армія завдала вирішальної поразки османській під Рущуком. 16 травня 1812 р. було підписано Бухарестський мирний договір. Російська держава одержала право судноплавства Дунаєм і приєднала Бессарабію. Більшість її населення становили молдавани, але Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти населяли українці.

• Які результати російсько-турецької війни 1806-1812 рр. для України?

2. Україна у планах Наполеона І Бонапарта

Французький імператор Наполеон І Бонапарт, готуючись до війни з Російською імперією, розробляв плани її ослаблення через відокремлення підкорених нею територій. Претензії на західноукраїнські землі й Правобережжя, які до поділу Речі Посполитої належали до її складу, висували поляки. Проте імператор, зацікавлений у підтримці Австрії, не поспішав гарантувати задоволення їхніх вимог, хоча й не відкидав повністю.

Свідченням того, що Наполеон не залишав своїх намірів розіграти «українську карту» в боротьбі з Російською імперією, стала публікація у 1807 р. в офіційній французькій урядовій газеті «Публіцист», що «з Польщею межує давня козацька Україна, одна з найбільш урожайних країн світу, яка своїми багатствами заслуговує на якнайбільшу увагу нашої держави. Тепер, коли справа Польщі вирішена (Наполеон створив із польських земель, відібраних у Пруссії і Австрії, Варшавське герцогство. — Авт.), надійшла черга й до розв’язання справи плодючої батьківщини Мазепи».

У міністерстві закордонних справ Франції за дорученням Наполеона було розроблено кілька проєктів стосовно майбутнього Наддніпрянщини в разі російсько-французької війни. Ці плани передбачали відокремлення українських земель від Російської імперії та поділ їх на кілька частин. Землі Волині були обіцяні Австрії за її допомогу у війні проти Росії. Всі інші землі Правобережної України відходили до Варшавського герцогства. У Лівобережній та Південній Україні планували створити дві наполеоніди — українські держави під протекторатом Франції. Одну — в межах колишньої Гетьманщини (Чернігівщина й Полтавщина), другу — Донеччини, Катеринославщини, Херсонщини, Таврії та Криму. Водночас не унеможливлювали повернення територій Херсонської і Таврійської губерній Османській імперії на її вимоги.

Проте всі ці міркування не були реально втілені. Наполеон звів свою російську кампанію до реалізації ідеї примусити Росію виконувати зобов’язання, які вона взяла за Тільзитським миром, особливо щодо континентальної блокади Англії. А переустрій у Російській імперії на зразок здійснених в Європі реформ був відкинутий.

• Чи були враховані інтереси українців у планах Наполеона І?

3. Україна в російсько-французькій війні 1812 р.

У червні 1812 р. Наполеон І на чолі «Великої армії», вступив у межі Російської імперії: розпочалася чергова війна між двома імперіями, яку спровокував російській імператор Олександр І.

Армія Наполеона без спротиву оволоділа землями, що раніше належали Речі Посполитій і рушила далі через Смоленськ на Москву. Наполеон І сподівався, що Олександр І буде змушений піти на переговори. Проте російський імператор категорично відмовлявся, фактично віддаючи противнику територію та міста. Навіть те, що французи захопили Москву, не змінило ситуацію.

Ставлення до війни двох імператорів у вищих сферах суспільства Наддніпрянщини було різним. Серед польської шляхти Правобережжя переважали прибічники Наполеона, які розраховували з його допомогою відновити Польську державу в кордонах 1772 р. Проте багатьох поляків російська влада влаштовувала, і до того ж їх не задовольняли поширювані чутки, що нібито Наполеон звільнить селян від кріпацтва.

Серед землевласників Півдня України, які були вірними прибічниками російської влади, переважало негативне ставлення до Наполеона. На Лівобережжі менша частина українського дворянства сподівалася з допомогою Наполеона відновити автономію Української держави. Більшість дворянства відлякували радикальні зміни, пов’язані з Французькою революцією. Обидві імперії були зацікавлені у використанні потенціалу українських земель. У багатьох містах Наддніпрянщини (Київ, Житомир, Сосниця та ін.) були розташовані величезні склади продовольства і боєприпасів. Російський уряд за всяку ціну намагався їх зберегти, а Наполеон прагнув захопити.

«Велика армія» Наполеона І переходить кордон Російської імперії

У французької та російської арміях перебувало багато українців. Серед офіцерського корпусу (особливо нижчої і середньої ланки) вихідці з українських земель становили до 80 %, серед солдат регулярної армії — 20 %. Один із двох уланських полків польського легіону «Вісла» французької армії був укомплектований вихідцями з Поділля. П’ять із восьми полків 30-тисячного австрійського корпусу генерала Карла Шварценберга комплектували в Галичині.

Нестача легкої кінноти і хитке становище російської влади на Правобережжі примусили російського імператора погодитися на формування чотирьох полків Українського козацького війська у Київській та Подільській губерніях.

У липні 1812 р. Олександр І доручив малоросійському генерал-губернаторові сформувати на тих самих умовах, що й на Правобережжі, малоросійські кінно-козацькі полки в Полтавській (9 полків) та Чернігівській (6 полків) губерніях. Їх загальна кількість становила 18 тис. козаків.

У Російській армії воювали також полки Чорноморського і Бузького козацьких військ, прикордонні загони правобережних «лісових козаків» та понад тисяча херсонських козаків, яких очолював В. Скаржинський.

На початковому етапі війни в червні-вересні 1812 р. Українське козацьке військо, розташоване на Волині, захищало київський напрямок від австрійського корпусу К. Шварценберга. Малоросійські кінно-козацькі полки влилися до російської армії, а чернігівсько-полтавське ополчення утримувало 800-кілометровий «кордонний ланцюг» на північних кордонах українських земель.

У вирішальній битві між російською та французькою арміями в серпні-вересні 1812 р. під Бородино на шляху до Москви брали участь регулярні полки, сформовані у Наддніпрянщині.

Коли французька армія, зазнавши поразки, відступала з території Російської імперії, українські формування брали участь у її переслідуванні й закордонному поході російської армії. Вісім українських козацьких полків у складі російської армії стали учасниками грандіозної «битви народів» 16-18 жовтня 1813 р. під Лейпцигом.

Формування 5-го козацького полку під орудою Котляревського в м. Горошин (діорама, Полтавський краєзнавчий музей)

Після перемоги Олександра І у війні з Наполеоном українські частини повернулися додому. Всі полки були розформовані. Більшість ополченців повернули до кріпацького стану. Сформовану на Правобережжі Українську кінно-козацьку дивізію та полки Бузького козацького війська для зменшення видатків на утримання ліквідували й у 1817 р. перетворили на військових поселенців, які мали поєднувати військову службу із сільськогосподарською працею. У Наддніпрянщині військові поселення створили у Слобідсько-Українській, Катеринославській, Київській та Херсонській губерніях.

• Як участь українців у російсько-французькій війні відображає імперську політику щодо України?

• Як «віддячила» царська влада українським козакам за службу?

4. Місце України в російсько-турецькій війні 1828-1829 рр.

Наприкінці 20-х рр. XIX ст. відносини між Османською та Російською імперіями знову загострилися. Росія наполягала на своєму праві захищати православних підданих султана. Російсько-турецьку війну 1828-1829 рр. спричинило те, що Росія підтримала грецьке національно-визвольне повстання проти турецького панування.

Нова війна, як і попередні, лягла важким тягарем на українські землі. Селяни знову були змушені постачати необхідне для російської армії продовольство, надавати волів та підводи для перевезення вантажів.

Для участі у війні використали створене у 1828 р. у Південній Бессарабії Дунайське козацьке військо.

Несподівану допомогу отримала російська армія від козаків-задунайців. Кошовий отаман Задунайського Війська Запорозького Йосип Гладкий (1789-1866) відмовився йти воювати «брат на брата» і разом із 500 своїми прибічниками перейшов на бік росіян. Він показав російським військам переправу через Дунай, яку не охороняли. Завдяки цьому російська армія здійснила раптовий успішний наступ, результатом якого стала перемога у війні. Турки жорстоко винищили тих козаків, які залишалися на Січі, а її зруйнували. Так, 1828 р. припинила своє існування Задунайська Січ.

Йосип Гладкий перевозить царя Миколу І через Дунай

За Адріанопольським договором 1829 р. Росія здобула гирло Дунаю та східне узбережжя Чорного моря. Із числа козаків-задунайців було створено 1832 р. Азовське козацьке військо.

У мирний час азовські козаки на баркасах патрулювали східне узбережжя Чорного моря. У разі війни, крім охорони, вони мали також своїми силами обороняти його.

На початку 60-х рр. XIX ст., коли необхідність в Азовському війську відпала, козаків із сім’ями стали примусово переселяти на Кубань. У 1864 р. військо ліквідували, тих, хто не бажав переселятися, перевели з козацького стану до селянського, а його клейноди передали Кубанському козацькому військові.

• Як би ви оцінили вчинок отамана Йосипа Гладкого? Чому була ліквідована Задунайська Січ?

ВИСНОВКИ

У системі міжнародних відносин першої третини XIX ст. українські землі відігравали роль об’єкта в політичних комбінаціях інших держав.

Російський уряд у війнах, які вела в цей час імперія, використовував сформовані на українських землях підрозділи козацтва.

Усть-Дунайське (Буджацьке), Дунайське і Азовське козацькі війська на службі в російського уряду принципово відрізнялися від українського козацтва попередніх століть. Проте вони допомогли зберегти для нащадків чимало звичаїв і традицій козацької спадщини.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ

• 1. Обговоріть. Які зовнішньополітичні акції Росії на початку XIX ст. впливали на українські землі? У чому проявлявся їхній вплив?
• 2. Охарактеризуйте роль України в російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. Які землі приєднала Російська імперія за Бухарестським мирним договором?
• 3. Яке місце займала Україна у планах французького імператора Наполеона І? Чому наміри з переустрою українських земель не були реалізовані?
• 4. За допомогою додаткових джерел визначте, який внесок українських військових формувань у перемогу Російської імперії у війні з Наполеоном І.
• 5. Як було утворено Азовське козацьке військо? Хто був першим наказним отаманом Азовського козацького війська?
• 6. Наведіть факти, які свідчать, що уряди Російської та Османської імперій використовували нащадків запорожців у своїх інтересах.
• 7. Робота у групах. Яке місце займала Україна у міжнародних відносинах першої третини XIX ст.?
• 8. Яку позицію займало населення України під час війн першої третини XIX ст.? Що впливало на позицію українського населення?