§ 23. Суспільно-політичне життя українських земель у складі Російської імперії на початку ХХ ст.

Опрацювавши цей параграф, ви зможете:

• визначати основні напрями суспільно-політичного життя тогочасної Наддніпрянщини;
• характеризувати соціалістичну течію в українському напрямкові суспільно-політичного життя;
• пояснювати, як відбувалося формування ліберально-демократичної течії в українському напрямку суспільно-політичного життя;
• характеризувати націоналістичну течію в українському напрямку суспільно-політичного життя.

• 1. Якими були основні напрями суспільно-політичного життя Наддніпрянської України в XIX ст.? 2. Якими були основні форми та прояви українського суспільно-політичного руху Наддніпрянщини другої половини XIX ст.?

1. Особливості суспільно-політичного життя

На теренах Російської імперії на початку XX ст. була заборонена діяльність політичних партій. Проте це не могло зупинити розвиток політичного життя.

На початку XX ст. в суспільно-політичному житті Наддніпрянської України було кілька основних напрямів: загальноросійський, український, єврейський і польський.

У російському напрямі консерватори виступали за збереження існуючого суспільно-політичного устрою Російської імперії, а ліберали, критикуючи самодержавство, хотіли перетворення Росії шляхом реформ на конституційну монархію. Російські радикали, які поділяли ідеали соціалізму і прагнули повалення самодержавства в Росії, діяли в краї активно. У середовищі переважно робітників пропагували свої ідеї представники Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), створеної в 1898 р. Від 1903 р. вони поділялися на поміркованих меншовиків, які віддавали перевагу мирним методам діяльності, та більшовиків, які виступали за здійснення соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату.

Члени партії «Бунд»

Пролетар — позбавлений засобів виробництва найманий робітник.

Соціалізація — усуспільнення приватної власності.

Цікаво знати

Володимир (Зеєв) Жаботинський

(1880-1940)

Наприкінці XIX ст, коли в Європі активно формувалися національні рухи і посилювались антисемітські настрої, Теодор Герцль, австрійський журналіст єврейського походження, у 1897 р. організував сіоністський рух — національний рух євреїв, метою якого було політичне розв’язання проблеми створення незалежної єврейської держави. А найбільш підходящим для цього місцем вважали Сіон, або Ерец Ісраель (частина Палестини), історичну батьківщину єврейського народу.

Герцль виклав свої погляди у книзі «Єврейська держава». Він описав розвинену, процвітаючу державу, в якій усі громадяни, як євреї, так і представники інших національностей, будуть жити в мирі та спокої. Такі уявлення й утілення їх у життя і називаються сіонізмом.

Одним з провідників та ідеологів сіоністського руху на українських землях був Володимир (Зеєв) Жаботинський, який народився в Одесі у 1880 р. В Одесі Жаботинський працював журналістом, згодом боровся за відродження івриту в усіх сферах єврейського життя і брав участь у сіоністських конгресах. Він виступав із закликом до євреїв підтримати український національний рух, бо вбачав у ньому союзника.

Між Бундом та сіоністами були розбіжності. Сіоністи критикували позицію Бунду з національного питання, а саме концепцію національно-культурної автономії. Бунд, своєю чергою, відповідав політичним засудженням сіонізму як дрібнобуржуазного націоналістичного руху, що суперечить прагненням пролетаріату.

Наприкінці 1901 — на початку 1902 р. в результаті об’єднання народницьких гуртків і груп утворилася Російська партія соціалістів-революціонерів (есерів). Вони виступали за повалення самодержавства шляхом революції, здійсненої «працюючим народом». Вимоги запровадження загального виборчого права, республіки, демократичних свобод, робітничого законодавства та соціалізації землі забезпечували есерам значну підтримку в Наддніпрянщині.

На початку XX ст. важливе місце в суспільно-політичному житті краю займав єврейський напрям. Активно діяв, особливо в межах «смуги осілості», «Бунд» (у перекладі «союз») — «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі та Росії», створений у 1897 р. Це була політична партія, яка захищала інтереси єврейських робітників і вела серед них соціалістичну пропаганду.

В українському напрямкові Наддніпрянщини на основі громадівських рухів, що розвивалися раніше, розпочали формуватися нові течії: із громадівського руху — ліберально-демократична, зі студентського — соціалістична і націоналістична течії. Особливістю їх розвитку було те, що соціальну базу цих течій становила майже суто українська інтелігенція. Це було зумовлено недостатньою розвиненістю та структурованістю українського суспільства під владою Російської імперії.

• Які три течії існували в українському напрямкові суспільно-політичного життя?

2. Формування соціалістичної течії в українському напрямкові

Першу українську політичну партію у Наддніпрянській Україні створила студентська громада Харкова. 29 січня 1900 р. на зборах студентської молоді міста було ухвалено рішення створити Революційну українську партію (РУП). Першими її членами стали Д. Антонович, М. Русов, Д. Познанський (сини відомих українських громадських діячів), Л. Мацієвич, Ю. Коллард та ін. — загалом близько 10 осіб.

Д. Антонович

Із проханням написати програму партії Д. Антонович звернувся до М. Махновського. Через два місяці у Львові її було видано окремою брошурою під назвою «Самостійна Україна».

Однак хоча ідею боротьби за державну незалежність України поділяли майже всі члени РУП, брошура «Самостійна Україна» не стала її офіційною програмою. Практична діяльність, зрештою, змусила значну частину рупівців відмовитися від цієї ідеї.

М. Шаповал

Основою української нації РУП вважала селянство й розгорнула серед нього агітаційну роботу. Від 1902 р. Д. Антонович видавав часопис «Гасло», де РУП пропагувала свої ідеї. Успішності роботи партії заважала строкатість поглядів її діячів. Це обумовило вихід із неї частини членів.

Першими з РУП вийшли прибічники самостійності України на чолі з М. Міхновським, які в 1902 р. утворили Українську народну партію. Водночас до РУП приєдналася Українська соціалістична партія (1900 р.), що пропагувала ідеї соціалізму серед робітників невеликих підприємств. Після цих перетворень партія остаточно визначилась як соціалістична. Це було закріплено у прийнятій у 1903 р. програмі РУП, де також висловлена вимога національно-культурної автономії України в межах Росії.

Документи розповідають

Із брошури М. Міхновського «Самостійна Україна»

«Кінець XIX ст. визначився з'явищами, що характеризують новий поворот в історії людськості... Ті з'явища — се уоружені повстання зневолених націй проти націй-гнобителів... Ми визнаємо, що наш народ також перебуває в становищі зрабованої нації.

Отже, коли справедливо, що кожна нація з огляду на межинародні відносини хоче вилитись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріального гаразду; коли справедливо, що пишний розквіт індивідуальності можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальності єсть метою, — тоді стане зовсім зрозумілим, що державна незалежність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом в сфері межинаціональних відносин».

• 1. Яку провідну ідею проголошував автор? 2. Чим М. Міхновський аргументував необхідність боротьби за державну незалежність?

Розгортання діяльності партії занепокоїло владу і спричинило наприкінці 1903-1904 рр. хвилю арештів. Улітку 1904 р. на нелегальному з’їзді РУП, що був покликаний відновити діяльність партії, спалахнула суперечка між прихильниками та противниками самостійності України. Останні, яких очолював М. Меленевський, залишили з’їзд й утворили нову партію — Українську соціал-демократичну спілку (УСДС), яка наприкінці 1904 р. приєдналася до РСДРП. Однак і після цього провідники РУП сперечалися про те, як поєднати боротьбу за соціалізм і національне визволення.

• Хто був автором брошури «Самостійна Україна»?

• Коли утворилася РУП?

3. Формування ліберально-демократичної течії в українському русі

У 1903 р. представники поміркованого табору українських громадських діячів оприлюднили проєкт програми Загальноукраїнської безпартійної організації ЗУБО (політичну платформу). Це був фактично план організації нової партії, яка виступала за проголошення автономії України та впровадження української мови в усіх сферах її життя. Соціально-економічні питання в проєкті проігноровані. Після тривалої і запальної дискусії на з’їзді ЗУБО восени 1904 р. програму ухвалили й затвердили назву партії — Українська демократична партія (УДП). Серед її лідерів були С. Єфремов, Б. Грінченко, В. Чеховський та ін.

Б. Грінченко

С. Єфремов

Програма УДП була радикальною. Однак через деякий час керівники партії, які не належали до прибічників революційних перетворень, переробили її, надавши поміркованішого вигляду. Це перетворило партію на аморфне й бездіяльне в політичній площині об’єднання. Єдиною справді корисною справою стала кампанія 1904 р., під час якої до різноманітних установ надсилали звернення з клопотаннями про скасування обмежень на українське друковане слово за Емським указом 1876 р. У 1904 р. радикально налаштовані діячі відокремилися від УДП й утворили Українську радикальну партію (УРП). За програмними цілями остання майже не відрізнялася від своєї попередниці. Налагодити серйозну партійну роботу УРП не змогла й обмежувалася широкою видавничою діяльністю. Зрештою, УДП і УРП об’єдналися.

• Нащадками якого руху були українські ліберально-демократичні партії?

4. Формування націоналістичної течії в українському русі

Виразником прагнень прибічників українського націоналізму на початку XX ст. у Наддніпрянській Україні був М. Махновський. За змістом ці погляди, що панували серед невеликої частини молодої інтелігенції, можна визначити як самостійницькі. Зокрема, у своїй брошурі «Самостійна Україна» він заявив, що є «одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі», а головними гнобителями українців проголосив росіян. Одним із висновків М. Міхновського було: «Усі, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя».

М. Міхновський

(1873-1924)

У 1902 р., як ми уже зазначали, М. Міхновський та його однодумці (брати Є. та В. Шемети, О. Макаренко, І. Бойко, М. Базькевич та ін.) створили Українську народну партію, започаткувавши націоналістичну течію в українському русі. Проголосивши гасло «Україна для українців», основним засобом здобуття незалежності вони вважали збройне повстання. При цьому майбутню самостійну Україну члени УНП бачили тільки соціалістичною.

До УНП належали переважно українська інтелігенція, причому заможна, студенти та дрібні землевласники. Впливу в масах партія не мала й існувала лише як об’єднання однодумців. Практична діяльність партії зводилася до видання брошур і часописів. У 1904 р. в УНП було створено бойову групу «Оборона України», яка намагалася сприяти досягненню цілей партії збройними методами. Найвідомішими її акціями були спроби підірвати пам’ятник російському поетові Олександрові Пушкіну в Харкові та царські монументи у великих містах.

• Яке основне гасло націоналістичної течії українського руху на початку XX ст.?

Документи розповідають

Із програми Української народної партії

«Українська народна партія визначав соціалістичний ідеал яко єдиний, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи... Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу, фабрики і заводи, на землі, оселеній українським народом, мусять належати Українцям-робітникам, а земля (рілля) — Українцям-хліборобам...

Націоналізація землі на Україні для запровадження соціалістичного строя і соціалістичного оброблення землі — це наш ідеал...

До загалу українського народа: 1. Незайманість особи і мешкання. 4. Рівноправність жінок... 6. Відповідальність урядовців перед громадянами... 8. Свобода українського друку, слова і просвіти, свобода національності, релігії, совісті, переконань. Свобода зборів, товариств, спілок, організацій. 9. Вибори до парламенту, до управ; взагалі до усіх виборних інституцій...

Самостійна Республіка Україна будучини мусить бути спілкою вільних і самоправних українських земель... такі — Слобожанщина, Правобережна Україна, Запоріжє, Кубань, Чорноморіє, Поліссє, Галичина і т. д,»

1. Які соціально-економічні перетворення збиралася здійснити УНП?

2. Які загальнодемократичні перетворення відстоювала УНП?

ВИСНОВКИ

У суспільно-політичному житті Наддніпрянської України, в умовах загострення соціальних суперечностей початку XX ст., співіснували три основні напрями — російський, єврейський та український.

В українському русі на початку XX ст. (до революції 1905-1907 рр.) викристалізувалися три течії: соціалістична, ліберально-демократична і націоналістична. Всі вони тоді перебували на стадії організаційного та ідейного становлення.

Розв’язання тогочасних гострих соціальних проблем переважна більшість представників партій українського напрямку пов’язували з реалізацією соціалістичної ідеї.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ

1. Охарактеризуйте особливості суспільно-політичного життя Наддніпрянщини на початку XX ст.

2. Обговоріть. Як відбувався розвиток соціалістичної течії українського напрямку суспільно-політичного життя?

3. Яку роль у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини відігравала ліберально-демократична течія українського руху?

4. Яким бачили майбутнє України прибічники націоналістичної течії українського напрямку? Чому, на вашу думку, на початку XX ст. націоналістична течія не здобула значної підтримки в українському русі?

5. Попрацюйте у групах. Складіть таблицю «Українські партії Наддніпрянської України на початку XX ст.»: